ПРЕС НОВИНИ
Адвокат ЗСУ
Загальний строк звільнення з військової служби
Чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов’язаний розглянути саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця.
Але Інструкція з діловодства в Збройних Силах України містить положення, яке встановлює загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути розглянутий командиром протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз’ясненням порядку оскарження.
Якщо протягом 30 денного строку відповідь з рішенням по поданому рапорту відсутня, то варто написати рапорт з проханням надати відповідь безпосередньому командиру або направити рапорт командуванню вище, із зазначенням строку подання первинного рапорту.
Варто звернути увагу на те, що звільнення має відбуватись після здачі військовослужбовцем посади. Тобто це також впливає на строк звільнення.
Спеціальний строк звільнення з військової служби
Згідно з Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров’я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.
Звільнення протягом 3-х місяців з моменту завершення виконання бойового завдання
Чи дійсно військовослужбовець, який бере участь у ведені бойових дій, може бути звільнений з військової служби протягом 3-х місяців із дня завершення виконання таких завдань?
Так, така норма дійсно є.
АЛЕ вона стосується військовослужбовців, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які звільняються з підстав, передбачених абз. “й” або “к” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу».
Зокрема абз. “й” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу» встановлює, що військовослужбовець, контрактної форми служби, під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації – протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації) має право на звільнення на підставі, якщо він уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом, і якщо він не висловив бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду. Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, – протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань.
Такаж норма міститься в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Тобто, такий порядок звільнення не стосується мобілізованих військовослужбовців, які мають право на звільнення під час дії режиму воєнного стану.
Адвокат
Наталя Лісова
Хто має право на отримання статусу учасника бойових дій
Відповідно до внесених змін до ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, мають право на отримання статусу учасника бойових дій.
Отримати статус УБД зможуть особи які брали участь в бойових діях як самостійно, так і у складі добровольчого формування.
Хто приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій
Рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Порядок надання статусу має бути визначений Кабінетом Міністрів України.
Підстави для надання статусу учасника бойових дій
Підставою для надання статусу учасника бойових дій є довідка, видана командиром військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів.
У разі відсутності вищезазначеної довідки можуть бути подані письмові свідчення (заяви) свідків. До уваги беруться свідчення осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій (військовослужбовців) та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни (військовослужбовців) та які мають документальне підтвердження своєї участі у бойових діях, за період, за який вони свідчать.
Підставою для надання статусу можуть бути свідчення не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів). Свідчення мають бути викладені письмово, підпис свідка нотаріально посвідчується;
Особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними бойових завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), можна подати свідчення не менше ніж двох свідків, які брали участь у бойових діях, про період безпосередньої участі у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва.
До періоду безпосередньої участі особи, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками.
Адвокат
Наталя Лісова
Суд зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення військовослужбовця у зв’язку із наявнсітю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи
Згідно обставин справи у військовослужбовця у зв`язку із встановленням дружині третьої групи інвалідності виникла необхідність у звільненні з військової служби для наданні їй допомоги. Він подав командуванню військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту г) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «про військовий обов`язок та військову службу». Однак, отримав відмову з тих мотивів, що наявність дружини з інвалідністю ІІІ групи не є підставою для звільнення з військової служби.
У вказаній нормі зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв’язку із наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що чоловік є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації; перебуває у сімейних обставини, передбачених законом має дружину із числа осіб з інвалідністю; не бажає продовжувати військову службу, про що подав рапорт начальнику.
Наведені обставини свідчать про те, що військовослужбовець безальтернативно підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу п`ятого підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Отже, відмова військової частини звільнити його із військової служби є очевидно протиправною, оскільки військовослужбовець відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом. В цій ситуації у військової частини немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин.
Адвокат Лихачов Роман
Суд зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення військовослужбовця у зв’язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи
Згідно обставин справи 23 січня 2023 року військовослужбовець звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” (далі – Закон) у зв`язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю.
У вказаній нормі зазначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв’язку із наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Однак, військова частина наклала на рапорт резолюцію, в якій зазначила про відсутність підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Розглянувши матеріали справи, суд вказав, що, військова частина неправильно розтлумачила норму абз. 5 пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону шляхом істотного звуження її змісту, адже фактично замінила вжитий законодавцем комбінований сполучник “та/або” на єднальний “та”. Наслідком такого помилкового тлумачення є акт правозастосування (відмова у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби), що прямо суперечить закону та порушує права військовослужбовця.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи».
Адвокат Лихачов Роман
Суд зобов’язав військову частину розглянути рапорт військовослужбовця на звільнення
Згідно обставин справи військовослужбовець звернувся до суду із позовною заявою у зв’язку із тим, що військова частина не розглядає його рапорт на звільнення.
Він зазначив, що з 03 березня 2022 року він призваний на військову службу під час загальної мобілізації.
У зв`язку з перебуванні на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, чоловік подав військовій частині рапорт, в якому просив звільнити його від проходження військової служби через сімейні обставини на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”. Однак жодної відповіді по суті рапорту, на момент подання позову він не отримав.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначив, що абзацом 13 підпункту “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як перебування на їх утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення) закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов’язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
У зв’язку із цим суд прийняв рішення, яким зобов’язати військову частину розглянути рапорт військовослужбовця на звільнення.